Всеукраїнський день бібліотек

       Указом президента України від 14 травня 1998 року був заснований Всеукраїнський день бібліотек. Його святкування проходить щорічно 30 вересня.

       Робота сучасної бібліотеки істотно відрізняється від її давніх прототипів. У Київській Русі бібліотеки працювали переважно при церквах або монастирях. Перші бібліотеки на території України з'явилися вже з прийняттям християнства (988 рік). У той час самою багатою та різноманітною була бібліотека Софії Київської. Її засновником став князь Ярослав Мудрий. Ця грандіозна пам'ятка культури налічувала майже тисячу рукописних томів, однак до нас дійшли лише одиниці, оскільки бібліотеку багаторазово намагалися спалити монголо-татари.

               З розвитком друкарства великі бібліотеки з'явилися в школах Острога та Львова. У 18 столітті козацькі старшини, єпископи і просто багаті люди створювали свої особисті бібліотеки.
              Ще до появи Всеукраїнського дня бібліотек на території Західної України діяло кілька просвітницьких організацій «Просвіта», які засновували в багатьох населених пунктах регіону читальні.
              Найбільш активний розвиток бібліотек відбувався за часів СРСР. На сьогоднішній день в Україні діє 40 тисяч бібліотек.

Україна у нас одна

  Одна Батьківщина і двох не буває, місця, де родилися, завжди святі... 

         Виховувати в учнів почуття патріотиз­му, національної гордості, любові до рідного краю, формувати глибоку повагу до пісні, мови, минулого та сьогодення рідної України була метою проведення години спілкування "УКРАЇНА В НАС ОДНА". 
          Захід відбувався 18 вересня в кабінеті Кам'янської ЗОШ спільно з класоводом 5 класу Юлею Василівною Зеленівською та Будинком Культури. Учні по-дорослому сприймали та з зацікавленістю слухали розповідь минулого та сьогодення України. Вони також приймали участь на уроці:  читали вірші, присвячені Україні, небесній сотні під музику Піккардійської терції, декламували пророчі слова Великого Кобзаря.

вірш присвячений небесній сотні

         Другій частині уроку присвятили вікторинам, конкурсам: закінчити прислів'я, підбирати риму до вірша. Підготувати квітку-семицвітку "Україна" було завданням для дітей, з яким вони справилися на відмінно. Кожна пелюстка має загальні відомості про Україну. По черзі учні розповідали й будували квітку.

                                                                                                                                                        Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна... Які це прості й разом із тим прекрасні і святі для нас слова. Велика і священна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях її кращих синів і дочок.

читці читають вірші про Україну

          На сторожі України стоїть закон і Збройні сили України, весь український народ. Кожна п'ядь української землі окроплена кров'ю мільйонів наших предків, які захищали рідну землю від численних орд, загарбників, окупантів. Тому українська земля свята. За неї віддали життя найславніші лицарі нашого народу.

          Цей рік найтяжчий для України за роки незалежності. У боротьбі за краще європейське майбутнє наш народ зустрівся з агресією Російської Федерації, яка зараз веде неоголошену війну на сході України. Наші військові захищають єдину, неподільну Україну. Завдяки волонтерським загонам, що постійно працюють в зоні АТО, всі бажаючі мають змогу передати українським солдатам продукти, одяг, медикаменти та інші речі, які там необхідні.  Наше село також брало активну участь у зборі коштів та продуктів для наших  героїв, адже це моральний обов'язок кожного громадянина.

Зараз на сході України захищають нашу державу українські солдати, серед них і наші кам'янчани, наші герої, якими ми пишаємось і молимось, щоб вони повернулися живими та здоровими.

         Діти нашого села і всієї України пишуть листи українським воїнам і разом зі своїми малюнками відправляють їх на Схід. Серед солдатів навіть існує прикмета: якщо покласти у військову каску дитячий малюнок чи лист, то він обов'язково захистить від кулі ворога.

     фото на згадку

Уславлені імена

17 вересня -  

Глибоким зором і пером тонким

Він слугував народові своєму,

 Боліючи душею разом з ним.

 Життя і кров, а не сюжет і тему

Він залишив на білих сторінках —

І слів його не обернуть на прах.

                                  Максим Рильський

         Михайло Михайлович Коцюбинський — одна з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській літературі кінця ХІХ сторіччя.  Український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один із активних діячів Братства тарасівців.     

     Народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька, кримська, циганська. Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885).  Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання «Лялечка» (1901 р.). У «Лялечці» Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — «На крилах пісні» (1895 р.) і «Дорогою ціною» (1901 р.). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Книжкова виставка присвячена 150-річчю від дня народження Михайла Коцюбинського

Уславлені імена

11 вересня - 150 років від дня народження 

Павла Грабовського

                                                    

«...Поет, який прожив 38 років, ще у 18-річному віці був вирваний імперською каральною машиною з узвичаєного життя і двадцять років тяжко поневірявся — спочатку це була солдатчина, а потім сибірські тюрми та заслання. Перекладацьку працю Павла Грабовського важко назвати інакше,  як саможертовною, подвижницькою і героїчною: в умовах неволі та пильного жандармського нагляду, за тисячі верст від українського літературного середовища, культурних центрів і книгозбірень, він невтомно працював, систематично розширюючи своїми перекладами та переспівами обшири українського письменства, відкриваючи українським читачам велику кількість доти незнаних поетичних імен і творів... У цілому ж Павло Грабовський переклав або переспівав твори понад 280 поетів, проте насправді їх число значно більше: в багатьох випадках перекладач не вказував ім’я автора, а називав лише літературу, з якої походить той або інший твір... Переклади Павла Грабовського свідчать про його незмінне намагання гранично розширити діапазон поетичних явищ, відтворених українською мовою, і в цьому можна вбачати виразну паралель до перекладацької праці Івана Франка. Подібно до Франка, дбаючи не так про формальну викінченість своїх перекладів, як про живу експресію та непідробну щирість поетичного письма, Павло Грабовський за найтяжчих умов сибірського заслання витворив велику, досі ще не оцінену авторську антологію світової поезії, що, подібно до Франкового перекладацького доробку послужила певним дороговказом для перекладачів наступних поколінь, починаючи з поетових молодших сучасників».

 Цитати

Павла Грабовського

- Де плачуть, там немає вже краси!

- Невмируща міць народа усе лихе переживе!

- Рідна мова на чужині Ще милішою стає.

Не смерть страшна, не довгий час неволі, —

Не важко буть героєм проти них;

А страшно жить, запрягшись мимоволі

В ярмо дурниць та клопотів дрібних.

- Смілі вчинки — то наші мечі.

- Сміле слово — то наші гармати,

- Як буть живим і вмерти за життя!

- Нема нічого гірше,

- Неволя живої душі не уб'є.

Книжкова виставка присвячена 150-річчю від дня народження Грабовського Павла Арсеновича