Свіча пам'яті: "Пам'ять серця, і вічний смуток"

   В цих мертвих Афганських горах знайшов свою передчасну смерть і наш земляк Сергій Лазоренко. Не дочекались його рідні. Він просто виконував свою військову повинність, свій безвихідний обов'язок, але чесно і добросовісно.

Минають дні, ідуть роки.
Життя  листки перегортає.
А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.
Я повернувся з тих завій,
Але тривожать сни, як рани,
Що ми ведемо смертний бій,
І що товариш все ще з нами.
Гірський суворий перевал,
Розщелина…Важке каміння…
Товариш мій від кулі впав,
І смерть нагадує про тління.
Живу. Сергія - нема.
Немає сина, брата, друга.
І тиша скрикує німа,
І не стихає в серці туга.
Я там, ще й досі на війні,
Обличчя вгадую знайомі
І з другом бачуся у сні.
І кличу все його додому…