Історія села Кам’янка
Село одне з найбільших сіл Глибоцького району – має велику й цікаву історію. Легенди розповідають, що назва села походить від назви маленького джерельця, у свою чергу названого так тому, що в ньому було багато великих каменів.
Село розташоване у передгір'ї Карпат, на правому березі Сірету при впадінні в нього річки Кам'янка, за 12 км від райцентру, за 6 км від залізничної станції Вадул - Сірет. Населення складає 6,5 тис. чоловік.
Археологи підтверджують заснування Кам'янки в XIV ст, найдавніша писана згадка про село належить до початку XV ст. грамотою молдовського господаря Олександра Доброго від 15 червня 1431 року стверджується, що село Кам'янка є власністю Купчи¬на. 2 лютого 1503 року один з нащадків Купчинів - Георгій подарував Кам'янку Путнянському монастиреві. Відтоді, як власність монастиря, вона звільняється від державних повинностей і податаків. Селяни були змушені давати корцьове, горщину, а також відробляти панщину монастиреві. Становище жителів Кам'янки погіршало коли господарська рада Молдови у 1632 році вирішила покласти ряд державних повинностей і на монастирських селян.
Після загарбання Буковини Австрією „духовним регламентом" імператора Йосифа ІІ у і 1786 році з монастирських та церков¬них володінь було утворено православно-релігійний фонд. Таким чином Кам'янка стала власністю релігійного фонду. Обов'язки його підлеглих були прирівняні до обов'язків поміщицьких кріпаків, зе¬мельні володіння релігійного фонду здавалися в оренду цілими ма¬єтками. Внаслідок цього фактичним господарем Кам'янки був оре¬ндар. З кінця XVII ст. село швидко зростало. Протягом 1779-1780 рр. сюди переселилося з Семиграддя кілька родин волохів, які осіли компактно і утворили Горішній Кут.
Ще з 1817 року велися розмови про відкриття школи. Хоча в Кам'янці нараховувалось близько 250 дітей шкільного віку, школа так і не була відкрита. Селяни бідували, зібрати кошти на утримання школи не змогли. Пізніше згодилися на тому, що будуть відробляти за приміщення, що брали в оренду у корчмаря. Коли ж за¬жерливий корчмар зажадав, щоб село відробило йому аж 300 днів, і селяни з цим не погодилися, він за допомогою сільського радного викинув на вулицю парти та вчи¬тельські пожитки. Так поневірялися учні з учителем до 1856 року, поки збудували школу. Проте і в ній навчалося тільки 267 дітей, а їх було на той час 494.
У другій половині XIX століття населення Кам'янки швидко зростало. За пе¬реписом 1857 року, тут налічувалось 2567 чол., у 1900 році — 3991 чоловік.
Скасування кріпацтва спричинилося до посилення класової диференціації селянства. Якщо в 1847 році в Кам'янці було 8 власників, які мали землі від 10 до 20 йохів, і жодного, що мав би понад 20, то в 1857 — до 20 йохів мали 50 чол., а у 1865 — вже стало 77 таких власників, а також 7 чол., що мали понад 20 йохів зем¬лі. У 1890 році чверть всієї кам'янської землі опинилася в руках поміщика. Тіль¬ки незначна частина селян залишалася в селі. Безземельні мусили шукати заробітку в місті, а також за межами Буковини, зокрема в Молдові, а то й на Американському континенті. До першої світової війни в пошуки щастя за океан вимандрувало понад 400 чоловік, та тільки троє з них повернулися додому з грішми.
Власті не тільки не дбали про поліпшення становища селян, а навпаки души¬ли всяке прагнення до цього. Навіть дозволу на відкриття позичкової каси в селі кам'янчанам довелося добиватися протягом 6 місяців і дійти для цього аж до Відня.
За півстоліття анітрохи не змінилася на краще шкільна справа в селі. В 1904 році кам'янська громада скаржилася: «Наші діти мають гіршу долю від худоби... 500 учнів — у приміщенні, що могло вмістити тільки 200». Щоб відвернути увагу селян від болючих питань, представники чернівецької «Народної ради», очолюваної реакційним москвофільським духовенством, заснували в Кам'янці в 1904 році «Братство тверезості» і читальню, збори якої починалися молитвою «Царю небес¬ний». Часто приїжджав сюди сам верховода цієї «ради» священик Богатирець. Та своєї мети вони не досягли.
Коли на Буковині посилився революційний рух, мешканці Кам'янки не лишилися осторонь. У червні 1900 року вони прийняли резолюцію, в якій вимагали скасування рогачок на дорогах, відміни перепідготовки резервістів в період по¬льових робіт, скорочення терміну військової служби, утримання лікарів за держав¬ний кошт, запровадження державного страхування, закриття шинків тощо.
За переписом 1910 року в селі було 4175 чол., з них: 2552 українці, 1404 румуни, 133 євреї, 45 німців, 34 поля¬ки, 7 ін. національностей. За цим же переписом у селі проживало 10 ремісників і 34 торговці (власники дрібних крамниць, шинків тощо).
Протягом багатьох років кам' янчани боролися за ство¬рення нормальних умов для навчання дітей. Нарешті 1910 року збудовано двоповерхове приміщення школи.
Хоч жили люди бідно, потяг до освіти був сильним.У 1911 році в Кам'янці засновано осередок товариства «Руська бесіда», відкрито читальню. З Кам'янки родом український письменник, Іван Ілліч Синюк, який правдиво змалював важке життя буковинських селян (новели й нариси «Село», «Баба», «Братчику, рятуй» та ін.). І. Синюкові належать статті про життя українського народу та про шкільну справу на Буковині, опубліковані в німецьких періодичних виданнях. З 1905 року він редагував «Ластівку» — перший дитячий журнал на Буковині.
За часів панування королівської Румунії (1918—1940 рр.) економічне стано¬вище села було в основному таким же, як і за австрійської влади. Краща земля пере¬бувала з руках релігійного фонду та сільських багатіїв. Напередодні визволення в Кам'янці нараховувалось 1282 господарства, з них 1127 — малоземельних 40 господарств — безземельних; 602 — не мали коней. Переважна частина селян працювала у поміщиків навколишніх сіл Просіки, Черепківців, Глибокої.
З першого ж дня Великої Вітчизняної війни Кам'янка потрапила в зону воєнних дій. До лав Червоної Армії у 1941 році пішло 720 чоловік кам'янчан. На фронтах полягло понад 300 чоловік. В пам'ять про тих, хто віддав своє життя за честь і незалежність нашої Батьківщини, у центрі села встановлено обеліск.
Зараз Кам'янка- велике гарне і дуже зелене село, яке розділяє на дві частини річка Сірет. А в кінці села зеленою смугою протягнувся ліс - краса нашого буковинького села - Кам'янка.
Село розташоване у передгір'ї Карпат, на правому березі Сірету при впадінні в нього річки Кам'янка, за 12 км від райцентру, за 6 км від залізничної станції Вадул - Сірет. Населення складає 6,5 тис. чоловік.
Археологи підтверджують заснування Кам'янки в XIV ст, найдавніша писана згадка про село належить до початку XV ст. грамотою молдовського господаря Олександра Доброго від 15 червня 1431 року стверджується, що село Кам'янка є власністю Купчи¬на. 2 лютого 1503 року один з нащадків Купчинів - Георгій подарував Кам'янку Путнянському монастиреві. Відтоді, як власність монастиря, вона звільняється від державних повинностей і податаків. Селяни були змушені давати корцьове, горщину, а також відробляти панщину монастиреві. Становище жителів Кам'янки погіршало коли господарська рада Молдови у 1632 році вирішила покласти ряд державних повинностей і на монастирських селян.
Після загарбання Буковини Австрією „духовним регламентом" імператора Йосифа ІІ у і 1786 році з монастирських та церков¬них володінь було утворено православно-релігійний фонд. Таким чином Кам'янка стала власністю релігійного фонду. Обов'язки його підлеглих були прирівняні до обов'язків поміщицьких кріпаків, зе¬мельні володіння релігійного фонду здавалися в оренду цілими ма¬єтками. Внаслідок цього фактичним господарем Кам'янки був оре¬ндар. З кінця XVII ст. село швидко зростало. Протягом 1779-1780 рр. сюди переселилося з Семиграддя кілька родин волохів, які осіли компактно і утворили Горішній Кут.
Ще з 1817 року велися розмови про відкриття школи. Хоча в Кам'янці нараховувалось близько 250 дітей шкільного віку, школа так і не була відкрита. Селяни бідували, зібрати кошти на утримання школи не змогли. Пізніше згодилися на тому, що будуть відробляти за приміщення, що брали в оренду у корчмаря. Коли ж за¬жерливий корчмар зажадав, щоб село відробило йому аж 300 днів, і селяни з цим не погодилися, він за допомогою сільського радного викинув на вулицю парти та вчи¬тельські пожитки. Так поневірялися учні з учителем до 1856 року, поки збудували школу. Проте і в ній навчалося тільки 267 дітей, а їх було на той час 494.
У другій половині XIX століття населення Кам'янки швидко зростало. За пе¬реписом 1857 року, тут налічувалось 2567 чол., у 1900 році — 3991 чоловік.
Скасування кріпацтва спричинилося до посилення класової диференціації селянства. Якщо в 1847 році в Кам'янці було 8 власників, які мали землі від 10 до 20 йохів, і жодного, що мав би понад 20, то в 1857 — до 20 йохів мали 50 чол., а у 1865 — вже стало 77 таких власників, а також 7 чол., що мали понад 20 йохів зем¬лі. У 1890 році чверть всієї кам'янської землі опинилася в руках поміщика. Тіль¬ки незначна частина селян залишалася в селі. Безземельні мусили шукати заробітку в місті, а також за межами Буковини, зокрема в Молдові, а то й на Американському континенті. До першої світової війни в пошуки щастя за океан вимандрувало понад 400 чоловік, та тільки троє з них повернулися додому з грішми.
Власті не тільки не дбали про поліпшення становища селян, а навпаки души¬ли всяке прагнення до цього. Навіть дозволу на відкриття позичкової каси в селі кам'янчанам довелося добиватися протягом 6 місяців і дійти для цього аж до Відня.
За півстоліття анітрохи не змінилася на краще шкільна справа в селі. В 1904 році кам'янська громада скаржилася: «Наші діти мають гіршу долю від худоби... 500 учнів — у приміщенні, що могло вмістити тільки 200». Щоб відвернути увагу селян від болючих питань, представники чернівецької «Народної ради», очолюваної реакційним москвофільським духовенством, заснували в Кам'янці в 1904 році «Братство тверезості» і читальню, збори якої починалися молитвою «Царю небес¬ний». Часто приїжджав сюди сам верховода цієї «ради» священик Богатирець. Та своєї мети вони не досягли.
Коли на Буковині посилився революційний рух, мешканці Кам'янки не лишилися осторонь. У червні 1900 року вони прийняли резолюцію, в якій вимагали скасування рогачок на дорогах, відміни перепідготовки резервістів в період по¬льових робіт, скорочення терміну військової служби, утримання лікарів за держав¬ний кошт, запровадження державного страхування, закриття шинків тощо.
За переписом 1910 року в селі було 4175 чол., з них: 2552 українці, 1404 румуни, 133 євреї, 45 німців, 34 поля¬ки, 7 ін. національностей. За цим же переписом у селі проживало 10 ремісників і 34 торговці (власники дрібних крамниць, шинків тощо).
Протягом багатьох років кам' янчани боролися за ство¬рення нормальних умов для навчання дітей. Нарешті 1910 року збудовано двоповерхове приміщення школи.
Хоч жили люди бідно, потяг до освіти був сильним.У 1911 році в Кам'янці засновано осередок товариства «Руська бесіда», відкрито читальню. З Кам'янки родом український письменник, Іван Ілліч Синюк, який правдиво змалював важке життя буковинських селян (новели й нариси «Село», «Баба», «Братчику, рятуй» та ін.). І. Синюкові належать статті про життя українського народу та про шкільну справу на Буковині, опубліковані в німецьких періодичних виданнях. З 1905 року він редагував «Ластівку» — перший дитячий журнал на Буковині.
За часів панування королівської Румунії (1918—1940 рр.) економічне стано¬вище села було в основному таким же, як і за австрійської влади. Краща земля пере¬бувала з руках релігійного фонду та сільських багатіїв. Напередодні визволення в Кам'янці нараховувалось 1282 господарства, з них 1127 — малоземельних 40 господарств — безземельних; 602 — не мали коней. Переважна частина селян працювала у поміщиків навколишніх сіл Просіки, Черепківців, Глибокої.
З першого ж дня Великої Вітчизняної війни Кам'янка потрапила в зону воєнних дій. До лав Червоної Армії у 1941 році пішло 720 чоловік кам'янчан. На фронтах полягло понад 300 чоловік. В пам'ять про тих, хто віддав своє життя за честь і незалежність нашої Батьківщини, у центрі села встановлено обеліск.
Зараз Кам'янка- велике гарне і дуже зелене село, яке розділяє на дві частини річка Сірет. А в кінці села зеленою смугою протягнувся ліс - краса нашого буковинького села - Кам'янка.
Немає коментарів:
Дописати коментар