Шануймо свята свої на святій українській землі

Різдвяні свята та різдвяні традиції українського народу в літературі

Та прийдуть до тебе три празники в гості:

Що перший же празник –Святеє Різдво,

А другий же празник – Святого Василя,

А третій же празник – Святе Водохреще…

 Новий рік. Різдво. Ці свята для всіх нас і кожного зокрема. Починались Різдвяні свята 7 січня святом Різдва Христового, а закінчувалися 19 січня на Водохреща. Вступаючи в новий відлік часу, ми маємо освятитися найкращими почуттями, побажати одне одному щастя, здоров’я, голубого неба над оселею, статків і злагоди в родині. Саме такими спонуками і була просякнута світська обрядовість зустрічі Нового року в Україні: горщиком куті на покуті, щедрим житнім засівом сусідської домівки, величальною щедрувальницькою піснею на честь господаря й господині та їх діточок. Лише тоді, коли ми повернемося до своїх духовних джерел, яскравий освіт новорічної ялинки стане справжнім святом в оселі, запам’ятається на все життя вам і вашим дітям. Від того, як ми шануватимемо своїх предків, свої кращі традиції, залежатиме наша духовність, наша цивілізованість і майбутнє нашої родини, рідної України.

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ДОБРИЙ ВЕЧІР

             

В. Т. Дідух: Свята українського народу /
В. Т. Скуратівський. – К. : Освіта, 1995. – 272 с.

         Пропоноване видання – найбільш повне зібрання календарних свят українського народу. Автор, відомий письменник, щедро ділиться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, його обрядовості, традицій, фольклору, що сягають тисячоліть. Висока моральність предків, взаємодопомога, і головне, високо поетичний культ пращурів, шанування свого родоводу – все це гідне наслідування нинішніми поколіннями.

         Кожне свято має свою символіку й атрибутику. Якщо мова йде про новорічну обрядовість, то ми неодмінно пов’язуємо її з яскравим освітом і пишним розцяцькуванням струнких лісових красунь – ялинок або сосен. Нині важко уявити собі Новий рік без них. А як прикрашали свої оселі на різдвяно-новорічні свята наші пращури? Роль сучасної ялинки виконував Дідух. Слово «Дідух» має давне коріння. Мова йде про дух діда, чи дідівський дух. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх пращурів. Тому напередодні Різдва господарі виготовляли обрядового Дідуха з обжинкового снопа. Традиційних Дідух – національний символ свого родоводу.

  В. Т. Місяцелік. Українськийнародний календар / В. Т. Скуратівський. – К. : Мистецтво, 1993. – 208 с.

         Чи знаєте ви, як і коли ворожили дівчата, якою була посвята в парубоцтво, як закликали весну наші пращури, коли заготовляли лікарські рослини, якими символами зустрічали Новий рік та Різдво на Україні?

         Про ці та інші обряди і звичаї, що вже стали реліктами, ви дізнаєтеся, прочитавши ще одну книгу Василя Скуратівського «Місяцелік». Народний календар – перше в українському народознавстві видання, яке стане в пригоді всім, хто не байдужий до своєї національної культури.

Боряк О. О. Україна: етнокультурна мозаїка / О. О. Боряк. – К. : Либідь, 2006. – 328 с.

         В етнокультурологічних нарисах, присвячених традиційному буттю пересічного українця XIX – першої половини XX ст., йдеться про свята й будні, звичаї та обряди, повір’я і символіку та багато інше. З розділу «Життя як свято» ви узнаєте  чому уся родина неодмінно цього вечора має бути разом. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Святвечір поза родинним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. У цей день треба пробачити всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образу із собою у новий рік. А все кимось позичене чи десь забуте обов’язково теж повертається до господи. Також дізнаєтесь про вертеп, новорічні ворожіння, обряди, свята Василя та Маланки, коли водили Козу, що господар приказував у Святий вечір водохресний та багато цікавого.

 
Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї /

В. К. Сапіга. – К. : Знання Україн, 1993. – 112 с.

         Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. В цій книжці обряди, звичаї, ритуали і церемонії розподілені по циклам календарних свят: зимового, весняного, літнього і осіннього, і визначалися, в першу чергу, характером виробничої діяльності пори року.

 РІЗДВЯНІ ІСТОРІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Різдво – свято миру, душевного спокою, відпочинку. Це одне з найсвітліших християнських свят, яке всім християнським світом відзначається з особливим благоговінням. Не випадково поети, письменники, художники звертаються знову до теми Різдва.

Т. Г. Шевченко

 …Мітла з востоку

Над самим Віфліємом, боком,

Мітла огненная зійшла.

І степ і гори осіяла.

Марія з шляху не вставала,

Марія сина привела…

Якби де на світі хоть раз

Цариця сіла на ослицю,

То слава б стала про царицю

І про великую ослицю

По всьому світу. Ся ж несла

Живого істинного Бога…

                    Марія.

 Коцюбинський М. Твори . В 2-х т. / М. М. Коцюбинський ; упоряд. 

М. С. Грицюта. – К. : Наук. думка, 1988. – Т. 1. – С. 92–99.

«Настав святий вечір.

         В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім’ї. Василько м’яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу,схиливши голову…».

         Так починається оповідання видатного українського письменника «Ялинка». Хлопчик Василько нетерпляче чекав Різдва. Батько пообіцяв йому справжню ялинку! Хлопчик доглядав деревце, пестував його. Дуже скоро це зимове диво повинне було прикрасити оселю. Але через нестатки напередодні Різдва довелося продати лісову красуню – ялинку.

В образі Василька Михайло Коцюбинський переконливо показав моральні якості дитини, серед яких повага до старших, сміливість. Найважливіше, що хотів сказати письменник, – обов’язок кожної людини шанувати, любити, підтримувати своїх батьків. Цей твір дозволяє читачеві насолодитися чарівними картинами природи, а також дізнатися про те, як живуть у злагоді добрі люди. Саме любов і злагода завжди допомагають подолати негаразди, які насилає на людей доля.  Підтримка родини, допомога – найважливіщі цінності для нього і його родини.

 Т. А. «Лускунчик і Мишачий король» /
Т. А. Гофман ; переклад Т. Матвієнко. – Х. : Міkkо, 2010. – 56 с.

         Напевно з усіх свят люди найбільше люблять Новий рік. І не тільки тому, що це час підбиття певних підсумків, вручення довгоочікуваних подарунків, приготування смачних страв. Найголовніше в цьому святі – це очікування якогось дива, нові надії на щастя, яке так необхідне і дітям, і дорослим. Про дива, що сталися в новорічну ніч в одній сім’ї, і розповів німецький письменник Ернст Теодор Амадей Гофман. Особливе місце в його творчому доробку займає чарівна казка «Лускунчик і Мишачий король», наповнена фантастичними перетвореннями й різноманітними дивами. Напередодні Нового року часто відбуваються дива, здійснюються мрії, оживають іграшки, усе, як уві сні…

         Серед новорічних подарунків діти знаходять Лускунчика, потворну ляльку для колення горіхів, з якої глузує Фріц. Проте, Марі, його сестричці, Лускунчик припав до душі. Вона захищає його, опікується ним, ніби інстинктивно відчуваючи, що він – зовсім не іграшка…

Гоголь Н. В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Повести, изданные пасечником Рудым Паньком / Н. В. Гоголь. – М. : Худ. лит, 1989. – 364 с.

                        Микола Гоголь – мабуть, чи не єдиний письменник, який, пишучи твори мовою російською, умів прищепити читачеві цікавість і любов до мови української. Олександр Сергійович Пушкін відразу високо оцінив першу збірку письменника «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»: «Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена… Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не надоумився…». Одна з повістей, що входять до збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», так і називається: «Ніч перед Різдвом».

У повісті Гоголь натхненно зобразив чудесну українську природу з її роздольними степами й дивовижними сніжними зимами й описав простий трудовий народ – українських селян. У повісті представлено багато яскравих картин українського народного побуту. Гоголь мальовничо зображує сільські колядки, розгульні веселощі парубків і дівчат після трудового дня напередодні Різдва. І все це наповнено поезією, музикою, яскравими фарбами й непідробленою, що іскриться, радістю.

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

РІЗДВО

Народився Бог на санях

в лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

місяць — золотий горіх.

Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього.

 
А. П. Собрание сочинений. В 12 т. / А. П. Чехов ;ред. М. Еремина. – М. : Правда, 1985.

Різдво – одне з найбільших християнських свят, залучає людину до таємниці земного втілення Бога. Селянські діти на Русі були учасниками ритуально-обрядових дій нарівні з дорослими: вони колядували, співали на клірасі і т.д. Особливої уваги заслуговують святочні, різдвяні та великодні розповіді Чехова.

«Вітаю Вас з Різдвом. Поетичне свято. Шкода тільки, що на Русі народ бідний і голодний, а то це свято з його снігом, білими деревами і морозом було б на Русі найкрасивішою порою року, коли здається, що сам Бог їздить на санях». Так писав Чехов Григоровичу.

Толстой Л. Н. Война и мир : роман / Л. Н. Толстой. – К. : Худ. лит., 1986.

         Святки з рядженими відмічалися не тільки в селянських, а й в дворянських родинах. Ось як описує в романі-епопеї ці події видатний російський письменник Лев Толстой:

«…наряженные дворовые, медведи, турки, трактирщики, боярыни, страшные и смешные, принеся с собой холод и веселье, сначала робко жались в передней, потом прячась один за другого вытеснились в залу, и сначала застенчиво, а потом все веселее и дружнее начались песни, пляски, хоровые и святочные игры, через полчаса в зале между другими ряженными появились еще старая барыня в фижмах – это был Николай, турчанка был Петя, Паяс – это был Димлер, гусар – Наташа, и черкес – Соня, с нарисованными пробочными усами и бровями…»

  

Ч. Рождественские повести / Ч. Диккенс. – М. : Худ. лит., 1990. – 366 с.

            В Англії ім’я Діккенса стало синонімом Різдва. Великий письменник зробив величезний вплив на сприйняття цього свята у себе на батьківщині, наділивши його новим сенсом, створивши чисто англійську «різдвяну філософію».

Особливий вплив зробила на англійську різдвяну атмосферу перша повість цього циклу – «Різдвяна пісня». Автор сподівався, що його твори допоможуть байдужим багатіям розкрити очі на справжнє життя, перевиховати їх, як це, наприклад, сталося в «Різдвяній пісні» з паном Скруджем, «людиною, яка втратила душу» в гонитві за багатством.

Різдвяна історія Ч. Діккенса схожа на казку зі щасливим кінцем. Як і кожна казка, вона має свій підтекст. Письменник нагадує людям, що часто у своїх нещастях винні вони самі, у їхніх руках змінити життя на краще, жити у мирі та злагоді, бути добрими і милосердними. Потрібно хоча б іноді аналізувати свої вчинки, і тоді стануть зрозумілими помилки, які треба виправляти завжди вчасно. Так думав письменник, який бажав бачити всіх людей щасливими. Його мрії були ілюзорними, та все ж він змушував людей замислитися над власним життям.

Святая ночь: сб. повестей и рассказов зарубежных писателей / сост. В. А. Вебер. – М. Политиздат, 1991. – 398с.

В книге собраны произведения зарубежных писателей на тему религии. Чуть меньше половины сборника составляют фантастические рассказы и повести. В сборник вошли произведения М. Эме, Р. Брэдбери, Г. Гессе, Н. Казандзакиса, А.Тутуолы, Д.Дюморье и др..

Різдво – особливе свято. Ми чекаємо його щороку з надією на радість. Цієї пори на вулиці горять святкові вогні, у крамницях продаються блискучі іграшки, а в наших домівках готується святкова вечеря, і коли над землею сходить різдвяна зірка, а на ялинці запалюються запашні свічки, здається, що зараз трапиться диво…

Свята ніч, тиха ніч!

Гей утри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас.

Цілий світ любов’ю спас.

                                  Вітаємо святе дитя!

Сьогодні свято Воздвиження Хреста Господнього

27 вересня Воздвиження Чесного й Животворчого хреста Господнього - одне з великих християнських свят. Історичний зміст цього найдавнішого дванадесятого християнського свята пояснюється по-різному, і при цьому звичайно маються на увазі три події, що відбулися в різний час, але поєднані загальною святинею - Хрестом.

Про першу з цих подій розповідає праця церковного історика Євсевія “Життя Костянтина”. Під час боротьби римського імператора Костянтина зі своїм співправителем Максенцієм перед вирішальною битвою на Фламинієвій дорозі (311 рік), коли сили Максенція перевершували чисельністю армію імператора, Костянтин побачив на сонці променистий хрест із написом: “Цим перемагай!” Побачило цей хрест і його військо.

Вночі вві сні імператорові з’явився Ісус Христос і повелів виготовити військовий прапор із хрестом за зразком баченого на небі. Костянтин так і зробив. Здобувши перемогу над Максенцієм, імператор наказав вкласти в руку своєї статуї, спорудженої на головній площі Риму, цей прапор і почав його дуже шанувати. Костянтин прийняв християн під своє заступництво й оголосив віру Христову державною реліґією Римської імперії. Він скасував страту через розп’яття й видав закони на користь Церкви Христової.

Друга подія - основна, її церковна традиція бере за підставу свята Воздвиження - відбулося також у часи Костянтина Великого. Мати його, Олена, будучи вже в 80-річному віці, дбаючи про християнську віру й ремствуючи, що місце страждання Спасителя й інших святинь перебувають у забутті, за згодою сина в 324 році почала подорож у Палестину, відвідала Єрусалим і там знайшла Животворчий хрест Господній.

Єрусалимський патріарх Макарій зійшов на підвищене місце й став показувати народу знайдений Оленою хрест, воздвижуючи, тобто, піднімаючи, його догори. Після віднайдення Хреста Господнього (326 рік) у різних місцях почали будувати на честь його храми. Один з них заснувала сама Олена на місці знайдення хреста в Єрусалимі. Будівництво його було закінчене в 335 році, освячення відбулося 13 вересня, і наступний день, 14 вересня, став святом Воздвиження Хреста Господнього.

Третя подія стосується вже VII століття й пов’язана із тривалою боротьбою Візантійської імперії з Персією. В 614 році перси напали на Палестину, що належала Візантії, розграбували Єрусалим і разом з іншою здобиччю забрали й святиню - Хрест Господній, Хрест пробув у полоні 14 років. В 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню. Хрест привезли до Єрусалиму, і імператор сам вніс його в храм. З нагоди повернення Хреста Господнього відбувся урочистий молебень, під час якого патріарх знову воздвигнув народові Хрест.

Усікновення чесної голови св. Івана Хрестителя

              Пам’ять про усікновення чесної голови св. Івана Хрестителя вшановують 11 вересня православні та греко-католики, які дотримуються Юліанського календаря. Про цю подію говорить Біблія. Вшановуючи пам’ять Івана Предтечі, вірні у цей день дотримуються строгого посту.     

     
Про мученицьку смерть Івана Предтечі детально розповідається в Євангелії від Марка (6, 14-30). Іван Хреститель осуджував царя Ірода за те, що той жив із дружиною свого рідного брата – Іродіадою. Відтак жінка захотіла помститися Іванові і таким чином приховати свій ганебний вчинок. Одного разу, коли Ірод святкував свій день народження, для нього танцювала танець донька Іродіади – Соломея. Цей танець дуже сподобався Іродові і він пообіцяв дівчині, що виконає будь-яке її бажання. Дівчина за намовою матері, попросила відсікти Іванові Хрестителю голову. Ірод не відмовив. і голова Івана була відтята.

24 серпня - День Незалежності України

      День Незале́жності Украї́ни — головне державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України. 

     Україна пройшла довгий і тернистий шлях до своєї незалежності та проходить його й досі. Але всі ми гордимося тим, що є українцями, і щиро зичимо нашій рідній землі миру, добра та процвітання!

Кам'янчани долучилися до ініціативи громадських активістів та підтримали всеукраїнську акцію «Єдина Україна», розфарбувавши міст над місцевою річкою у національні кольори.

    У нашому селі синьо-жовтими кольорами засяяли два мости (через річку Сірет та річку Кам'янка). Своїх рук доклали понад сорок молодих жителів села, з них читачі нашої бібліотеки, яких організувала бібліотекар Софія Топало. Водночас місцевий підприємець Валерій Грижук придбав фарби, пензлі та розчинник. Молодь з задоволенням фарбувала та розмовляла на патріотичні теми. Учасники акції та жителі села задоволені результатом.

  PS. Згодом національними кольорами засяяла і територія нашої школи. Особливо важливі такі заходи сьогодні, коли наша держава потребує єднання усіх громадян, незалежно від їх життєвих поглядів, соціального статусу, віри тощо.

СЛАВА УКРАЇНІ!

19 серпня — свято Преображення Господнього, або Яблучний Спас

    Це народне свято східних слов'ян відоме з давньоруських часів. Святкування Преображення триває 9 днів, з 18 до 26 серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм  святять груші, яблука, мед і об­жинкові вінки або жмут колосся жита й пше­ниці. Тому в народі цей день називають Другим, або Яблучним, Спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що все — від людини до рослини — повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

Народні прикмети:

• Прийшов Спас - бери рукавиці про запас.
• Минув Спас - держи кожух про запас.
• До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе.
• Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами .
• Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, це віщує ранню осінь.
• Якщо на Спаса нема дощу, то це прикмета, що буде гарна суха осінь. Дощів небагато буде.
• Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно - січень морозяний.
• Якщо антонівка вродила - наступного року хліб уродить.
• Пройшов Спас - пішло літо від нас.

14 серпня - свято Маковія

     За новим стилем в народі святкують свято Маковія, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. З цього дня розпочинається «спасівка» — піст, який триває два тижні. В цей день у церквах святять воду, квіти і мак. 

    Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках.

   Свято Маковея називається в народі святом "Першого Спаса", медовим Спасом. 

   На Маковея святили також свіжовикачаний мед у стільниках, щедро пригощаючись ним. Обрядовою їжею в цей день були «шулики» - печені коржі, які ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа дуже смачна, особливо її люблять діти. Готували також пироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники.