Легенда про Кам'янку
«Колись, біля річки Сірет жили люди. Жили вони по обох берегах річки. Ловили рибу, яка була для них основною їжею. На березі Сірету займатись землеробством було нелегко, адже каміння тут було більше, ніж землі. І люди почали будувати перші хати з каміння, робити перші загорожі . Почали люди з інших місцевостей приїжджати по каміння, бо побачили, що цей матеріал і міцний, і не вичерпний для будівництва. Приїхали і дивувались:- Тут кам’янка якась, а не місцевість – всюди каміння, кругом одне каміння, куди не глянь. Тоді люди, що тут жили ,і стали називати цю місцевість – Кам’янкою.»
Легенда про кут «Туреччина»
«Року якого ми не знаємо, але було це в середині XVIII ст., коли Османська (Турецька) імперія ще була могутньою державою і займала величезні території. В той час і Буковина була підвласна її волі. Турецькі яничари мандрували по нашому буковинському краї. Вони розташувалися в мальовничій місцевості, де чудові сади, розкішна толока і родючі поля ( так звана Липованська толока). Одного похмурого осіннього дня з лісу вийшов малого росту яничар і попрямував до першої хати на краю села. Забіг турок в хату, кажуть, капусти брати. Та жінка відказала йому, бо хто ж тих турків поважав. Але натомість турок сам нагнувся і черпає, тільки ноги з бочки теліпаються. А господиня турка за ноги вхопила, у бочку опустила і в розсолі утопила. Відтак у землю його закопала і могилу вивершила. З тих пір бовваніє, а в ній турок-воїн тліє. І ходять люди мимо неї, бо стежка в’ється через поле теє. Могила гомонить і ніби на всі груди з неї хтось кричить: - Не йди, не йди, землі чужої не бери, бо ступиш крок в чужому світі – загубиш голову навіки. - І поки світу-сонця на землі, - сказали турки ті, не підемо ми більше, ні! А люди оте місце називають Туреччиною уже років двісті.»
Легенда про «Золотий міст»
В час коли буковинські бідарі працювали за десятий сніп пшениці, платили податки за воду, ватру, гніт, що блимав у хаті, за те, що землею ходили, жили-животіли, село розділяв потічок. Коли збиралося на дощ ,люди сумували, бо після кожної зливи потічок набирав сили і каламутні води текли, збиваючи всі кладки. Селяни часто ночували на іншому боці, бо до хати не могли дістатися – вода не пускала. Якось одного пізнього вечора, зібрались люди на таємну раду. Виробили вони таку ухвалу – на другу ніч піти до панського лісу, колод нарубати і через ту вершіть міст побудувати. Порадились-поговорили і твердо на тому рішили. За одну ніч міст виріс, як січ. А коли наступив день, пан з того став як пень.Лісничих розігнали, службу відібрали за те, що погано ліс пантрували. А на селян-бідарів панство безліч штрафів та податків понакладало, що й третє покоління дань давало. Ще й понині в Кам’янці той міст Золотим називають, бо дорого обійшовся він людям.
Немає коментарів:
Дописати коментар